ЦеркваНовиниСтаттіІнтерв'юГалереяРесурсиАвтори 
Календар 

Православіє 
 Основи віри
 Церква

Літопис 
 Новини
 Міжнародні новини

Галерея 
 Події

Письмена 
 Храми і монастирі
 Церковна історія
 Богословіє
 Філософія, культура
 Православний погляд
 Православіє і педагогика
 Молодіжне служіння
 Церква і суспільство
 Порада мирянину
 Суспільство про Церкву
 Церква і держава
 Міжконфесійні відносини
 Розколи
 Єресі та секти
 Подія
 Ювілей
 Дата
 Люди Божі

Слово 
 Слово пастиря
 Інтерв'ю

Православний світ 
 Ресурси
 Нове у мережі
 Періодичні видання
 Православний ефір
 Релігійна статистика
 Электронная лавка
 Бібліотека

Послух 
 Автори

 Марко ЛОЗОВИЙ.   Про цинізм і маргінальність ідеї "українського національного православ'я"

Апостол говорить: наказуємо вам від імені Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви цуралися кожного брата, що безчинно живе, а не по переданню, яке прийняли ви від нас (2 Фес. 3, 6).

Дякую тобі, святий великомучениче
Димитрію, що з ласки Провидіння
даний мені заступником і
покровителем. Як ти неодноразово
спасав і врозумляв солунян, так твоїми
молитвами і тоді, коли спочивав я в
омані, навіяній Веліаром, і у важкі
моменти вибору мети існування,
відкривалась мені гірка правда світу
цього. Ти сам мене ніколи не зрадиш,
тож і я не можу зрадити тебе.


Радикальне мірило важливості справи або справедливості ідеї - чи віддав би за це життя святий Димитрій? Безумовно, ні за ідею "національного українського", ні навіть "національного грецького" християнства не віддав би. До речі, пригадую цинізм "п'ятого параграфу" радянського паспорта, коли мені шістнадцятирічному, народженому від росіянина і українки, пропонували вибрати національність. Перший пережитий комплекс національної неповноцінності: як це зробити, не образивши ні батька, ні матір?

Ні в якому разі я не хотів би судити носіїв згаданої в заголовку статті ідеї, конкретних осіб, хоч був цими особами не раз обдурений і зраджений. Але під спокійним і суворим поглядом святого Димитрія з ікони над моїм робочим столом учасники навколоцерковних подій 1997-2000 рр., яких я був свідком, постають у моїй пам'яті персонажами з останніх сторінок гоголівського "Вія".

Скоріше беруся судити саму ідею з точки зору християнської історіографії, знайомством з принципами і правилами котрої ніколи не відзначались сучасні історики Христової Церкви в Україні.

Не втримаюсь, щоб не привести характерні риси християнської історіографії, математично чітко сформульовані класиком сучасної історичної думки Робіном Колінгвудом [1].
а) "...історичний процес є здійсненням не людських мет, а Божого промислу; Божий же промисел - це завдання для людини, мета, що повинна бути втілена в людському житті й через діяльність людських бажань..."
б) "Цей поляд на історію уможливлює бачення не лише дій історичних діячів, але й існування і природи самих цих діячів як знарядь промислів Господніх... так, що окремі сутності на кшталт Риму чи Англії є не передумовами, а лише плодами процесу, керованого Тим, Хто з нічого закликає світ до існування".
в) "Для християнина всі люди є рівні перед лицем Господа: немає жодного обраного народу, жодної привілейованої раси чи класу, жодної спільноти, чиї долі були б важливіші за судьби інших. Християнин не може задовольнитися римською чи єврейською історією, чи будь-якою частковою і партикуляристською історією: він вимагає всезагальної історії, чиєю темою був би загальний розвиток Божих промислів, складених для людського життя."



З огляду на ці християнсько-історичні принципи, формули на кшталт "РПЦ, що виникла й відновлювалася 1943 р., як державна Церква Імперії важко перенесла позбавлення її привілейованого статусу в Україні" [2], або "З Богом треба спілкуватись рідною мовою" [3], важко визнати коректними. Бо ніколи і ніде з моменту сходження Святого Духа на апостолів Христова Церква не була ні імперською, ані державною, скоріше імперії та держави з волі Провидіння ставали християнськими. І аж ніяк не можна було заборонити християнинові творити приватну молитву до Спасителя своєю рідною мовою.

Незакаламутнений націоналістичною маячнею християнський погляд помітив би, що на об'єднаних волею Провидіння імперських територіях створювались водночас унікально сприятливі умови для діяльності провісників Слова Божого, християнських місіонерів. І чи міг би так досить легко здійснити свої місійні подорожі апостол Павло, якщо б йому довелося мандрувати, долаючи кордони варварських держав, а не використовуючи комунікації Римської імперії? І чи варто повертати назад місійне просування на схід, аж до Японії, християнської імперії, що звалася Київською Руссю, а згодом її правонаступниці - православної Російської імперії?

Справжні, Святим Духом керовані, Православні Церкви ніколи не намагались стати вузьконаціональними. Вони й організаційно були створені за територіальним принципом, а не за національним (тим більше, націоналістичним). Згадаймо в апостольську добу послання, адресовані саме територіальним християнським громадам. Церковна ієрархія, згідно з правилами Святих Апостолів [4], формується саме за територіальним принципом, і створювати церковну ієрархію там, де вона вже існує, підміняючи апостольські правила національними пріорітетами, протиканонічно.

Щодо використання мови титульної нації імперії у спільних молитвах, літургійній практиці, то хіба не приходить на думку таке логічно просте обгрунтування цього пріорітету: імперську мову знали всі народи імперії, тому у літургії міг прийняти участь християнин з будь-якої окраїни. До того ж, мова титульної нації завжди була максимально окультуреною і більше підходила до такої урочистої події, як літургія.

Розглянемо докладніше, яким духом (радше духами) керувались люди, що легковажно, прямо з мітингів (а то й прямо на мітингах, як у 1921 р.) кинулися святити "ієрархію", будувати "церкву", навчати "кадри".

Елементарне дослідження, у світському розрізі, питання керованості таких церковних організацій вже може дати відповідь про духовну (благодатну) складову новітніх церковних структур.

Не можна сказати, що зовсім не передбачали їхні творці (бо ж були серед них досвідчені священики) виникнення такої ситуації, яка провокує священство, а то й архієрейство, на несанкціоновані переходи з однієї юрисдикції в іншу. Благо що й виїздити нікуди непотрібно, бо тепер, як правило, однією канонічною теріторією владарюють три-чотири владики.

Там, де архієрейство неспроможне керувати Церквою, спираючись на православні традиції пастирства, поваги до сану, взаємної любові та прощення, там вступають в дію язичницькі традиції вождізма, лідерства, моральних, фінансових та фізичних утисків. Там же, де й це не "працює", царює повний організаційний розвал, кожен "владика" окремо проти всіх і переймається тільки своїми приватними корупційними інтересами. Я щиро співчуваю тим з ініціаторів мітингових "церков", яким випало сповна покуштувати гіркий хліб предстоятельства, пов'язаного зі зрадою, обструкцією та приниженнями від своїх "архієреїв", у таких, створених ними ж самими, "православних спільнотах" [5].

Годі вже й говорити при цьому про таку важливу складову церковного життя, як підготовка та навчання майбутніх священиків, фахівців з катехизації, церковного співу.

Бо, по-перше, готувати невідомо скільки, невідомо для кого, невідомо куди.

По-друге, висококваліфіковані викладацькі кадри коштують великої зарплатні або довгого та теж недешевого навчання кандидатів зі свого церковного середовища; фінансова ж база "церков" підірвана разом з організаційною.

По-третє, абсолютно відсутні, хоча б як-небудь систематизовані, власне українські, церковні підручники та методики викладання. Тим викладацьким складом, що наявний, не варто й мріяти перекласти і адаптувати католицькі чи російські оригінали, не кажучи про написання власних.

З часом ці семінарії та колегії зовсім деградують і в основному використовуються "продвинутою" молоддю як засіб запобігти військової служби.

Що ж стосується головного - систематичної літургійної та повсякденної богослужбової практики, - то її справжньої тут за останні 10 років не було ніколи. Бо звідки візьмуться богословськи вивірені та кваліфіковано перекладені богослужбові тексти? Хто в таких організаціях візьметься контролювати дисципліну церковних треб?

До поклоніння яким кумирам врешті може привести такий, з дозволу сказати, "пастир", коли на вимогу вищого керівного органу до "отця" виконувати фінансову дисципліну й елементарно не привласнювати загальноцерковні кошти, той, натякаючи, що заклик до дисципліни - не до нього, відповідає: "Слава Богу, в Україні є кого поминати!"? І поминають за Божою службою - порізно і сукупно - Вселенського Патріарха, американського митрополита, ще двох-трьох своїх, українських "Святіших" або не поминають нікого. У таких парафіях зазвичай надмірна політизація, причому не кращого гатунку, мирянських душ.

Ця політизація підноситься на всеукраїнський рівень і от вже церкви замість молитов втягнуті у політичні розборки та використані в політичних ігрищах маргінальними, напівкримінальними зграями "професійних патріотів". Віруючий християнин не хитається між двома полюсами - всеосяжна любов до ближнього або поділ людей на "своїх" та "чужих" за національною ознакою. Бо таке розділення по суті є поганством.

Не дивно, що за відсутністю подвижницько-молитовного середовища монаше життя відсутнє абсолютно (пародійованих "архімандритів", що є, краще б уже не було). Висновок про моральні якості новосвячених "архієреїв" звідси витікає однозначний.

І що найтрагічніше: це не є наслідком так званого перехідного періоду, наслідком того, що в таких організаціях майже стовідсоткова концентрація любителів "ловити рибу у каламутній воді"; це наслідок злочинного для організацій, що беруться керувати духовною сферою суспільства або нації, елементарного ігнорування апостольських традицій, постанов Вселенських Соборів, настанов Святих Отців Церкви.

Те, що було оголошено у 1989 р., підпадає під визначнення 1-го правила св. Василія Великого: "називають розкольниками тих, хто відійшов від прийнятих Церквою суджень про деякі предмети церковні, і в питаннях, що допускають виправлення, та самочинні зборища з непокірних пресвітерів або єпископів та ненавченого народу".

31-е правило Святих Апостолів говорить: якщо який пресвітер, не викривши ні в чому судом свого єпископа, будучи одержимий страстю любоначалія, окремо створить вівтар і, скликаючи протизаконні збіговиська, буде священнодіяти на ньому, і після першого, і другого, і третього умовляння і запрошення до колишньої однодумності залишиться непокірливим, такий, як любоначальний і схильний до справ, властивих викрадачам влади, повинний бути вивержений, а що відокремилися разом з ним, і ті, що складають церковні збори, якщо то будуть клірики, повинні бути вивержені і вони, а якщо миряни, то повинні бути відлученими.

За "Синтагмою" Матфея Властаря, "з цього стає ясним, що клірики можуть відокремлюватися від своїх єпископів не з якої іншої причини, хіба якщо викриють їх судом як нечестивих чи несправедливих. Іншим же способом, хоча б на єпископа та пресвітера були возведені обвинувачення в тяжких злочинах, несправедливо відступати від спілкування з ним перш, ніж суд, по ретельному розслідуванні, не скине його, тому що благодать не від людей, але від Святого Духа. (…)

Те ж саме говорить і 5-е правило Антиохійського собору, додавши, що, якщо після виверження (клірик) завзято збурює Церкву і повстає проти неї, такий повинен бути надоумлений зовнішньою світською владою, щоб звернувся до каяття: тому що єпископам дозволено напоумляти тільки епитиміями, але не піддавати тілесним покаранням, тож непокірливих (вони) повинні віддавати світським начальникам.

А 12-е правило так званого Першого і Другого собору каже: наслідуючи 31-му правилу VI собору, велимо, щоб священики, які літургісають в молитовних храминах, повинні призначатися місцевим єпископом. А якщо хто, без волі єпископа, вторгнеться в доми і дерзне торкнутися здійснення літургії, то таких (велимо) позбавляти сану, а тих, що спілкуються з ними - відлучати.

А 13-е (правило того ж собору) говорить: як насіння єретичних плевел мечем Духа посічені в самому корені, так і божевілля розкольників, що заміряється розсікати тіло Христово, ми визначаємо: якщо який пресвітер чи диякон дерзне відступити від спілкування зі своїм єпископом раніше соборного дослідження і не буде підносити ім'я його при здійсненні божественного священнодійства, такого велимо піддавати виверженню і позбавляти усякої священицької честі; тому що злочинно, захоплюючи суд, митрополитам наданий, раніше суду, самому по собі засуджувати свого батька і єпископа; також і наслідуючих цьому кліриків піддавати таким же покаранням, а ченців чи мирян не тільки відлучати від священного спілкування, але зовсім виганяти з Церкви, доки не відкинуть спілкування з розкольниками і не повернуться до свого єпископа.

А 14-е (правило того ж собору) піддає виверженню і єпископа, якщо він відокремиться від спілкування зі своїм митрополитом і не захоче підносити його ім'я у священних діях.

А 15-е (правило того ж собору) присуджує ті ж самі покарання і митрополитам, що відокремлюються від свого патріарха. (…)

А 6-е правило Гангрського собору того, хто зневажає Церквою, й окремо складає збори, і священнодіє без волі свого єпископа велить піддавати найтяжчому покаранню: бо що може бути тяжче і страшніше анафеми? (…)

Також і 10-е правило Карфагенського собору пресвітера, що покараний відлученням, якщо він з гордині спорудить новий вівтар і буде приносити окреме священнослужіння Богу, віддає анафемі, тому що руйнує віру і благоустрій Церкви, і дає привід знущатися з неї ворогам істини. (…) Таких відтинати від Церкви як гнилі члени здорового тіла. (…)

А "багатовуста труба Церкви", воістину блаженний Златоуст у 11-му слові свого тлумачення на послання до Ефесян, міркуючи про тих, хто робить розділення, говорить: "Один святий чоловік сказав, що такого гріха не може загладити навіть кров мученицька". (…)

Ніщо не перешкоджає нам викласти тут і відоме послання святого мученика Дионісія Олександрійського до Новата, пресвітера римського:

"Дионісій брату Новату бажає здоров'я. Якщо, як говориш, ти відокремився від Церкви неволею, то можеш довести це поверненням у Церкву по своїй волі. Краще було б тобі усе витерпіти, аби не розсікати Церкви Божої. Не менш прославило б тебе мучеництво за цілість її, так само як і мучеництво за зречення від ідолів; по-моєму, ще більше, тому що в останньому випадку всякий приймає муки за одну власну душу, а в першому - за всю Церкву. Якби ти навіть і тепер переконав і змусив братію повернутися до єднання, то твоя доблесть була б сильнішою твого зла. Останнє тоді не вмінилось би тобі, а перша заслужила би похвалу. Але коли вже ти не можеш покластися на слухняність братії, то принаймні всіляко рятуй власну душу. Бажаю тобі сил для миру з Господом" [6].

То чи виправданим канонічно та провіденційно є творення двох додаткових православних ієрархій на одній території, яке ми бачимо тепер в Україні? І чи достатньо підготовлений богословськи та кадрово різкий перехід на відправлення служби Божої національною мовою? І якщо це сталося без належної підготовки, то чи не є це проявом гордині, суєтою, інспірованими ворогом роду людського? Адже це призвело тільки до розбрату, безладдя, зневіри, і першими піддалися на такі провокації люди амбітні та ті, хто забули покладати надію на ласку Господню і хто виправдовує свої вчинки не на підставі заповідей Божих та канонів святої Церкви, а ідеологемами. Вони справді будують дім на піску, а не на камені. Це маргінали, які найшвидше переймаються інстинктами юрби: "Помстися! Ламай! Бий! Руйнуй!" і лише в останню чергу, як тільки зрада, утиски або обман повертаються проти них же самих, згадують апостольський заклик до тверезості.

Будь-яке прогрішення проти заповідей Божих починається з гордині і приводить до зради, більше того - це призводить до творення спільнот, тотально пронизаних зрадою і хулою на Святого Духа.

Тут духовному наставникові можна "трохи" зрадити своїх підопічних не української національності, скажімо, росіянина чи єврейку. Священики тут зраджують своїх архієреїв та парафіян у пошуках більш доходного місця, у гонитві за нагородами. Архієреї зраджують порізно і гуртом свого предстоятеля, крадуть душі та парафії не тільки в "чужих" юрисдикціях, а й один в одного. А той, хто краде душі, вже й не дуже прислухається до голосу совісті, коли "жадає жону ближнього свого" чи привласнює чуже майно або кошти. Посади, нагороди, хіротонії, антимінси продаються не тільки за "вірне служіння" начальству, а і за банальні долари та гривні. Перебувати тут і залишатися порядною людиною неможливо, деградація такої спільноти прогресує, і довірливі душі разом зі своїми "духівниками" дуже швидко прямують до вічного вогню.

"Коли відступники виконають міру беззаконь своїх, постане цар нахабний і майстерний у підступництві" (Дан. 8, 23).

Мабуть від надмірності християнської любові до ближнього ініціаторами розколу між християн збиралися підписи під словами: "Ієрархія Руської, точніше Російської, Церкви на Україні є нічим іншим, як органом духовного поневолення українського народу. Від таких вовків, а не пастирів, нам треба рішуче відмежовуватися. Тому, не ждучи на ніяку ласку, приєднуємося до київського ініціативного комітету і разом з ним шукатимемо собі правдивих духовних провідників" ([2], стор. 214). І, о диво, воістину несповідимі шляхи Твої, Господи: знайшли того самого, проти кого були звернені ці слова, але тепер вже справедливо вигнаного і анафемованого справжньою Церквою, "найпатріотичнішого і найправдивішого духовного лідера нації". Всі, хто у 1989 році проклинав "владику-патріота", облизують свячену ним вже у розколі "ієрархію".

"Кого слухатися? - с презирством запитує духовний гордій. - У наш час слухатися нема кого" (едине лише виключення - він сам). "Кого слухатися?" - запитує розкольник. "Як кого слухатися, слухайся мене", - відповідає диявол. "Де тепер духівники?" - викликує розкольник. "Я давно твій духівник", - говорить демон - цей чорний єпископ розколу.

"Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається... усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!" (І Кор. 13, 4,7)

"Усякий розкол - це домагання на духовний елітаризм, це віра у свої виняткові здібності й у свою власну вибраність. Якщо у любові є антипод, то це гордість" [7].

Насамкінець я зобов'язаний привести сповнені істинної святості, християнської любові, передбачення та тривоги слова свт. Киприана Карфагенського з "Книги про єдність Церкви" [8]:

"Давно вже, улюблені брати, почалося це зло; але спустошлива дія цього згубного зла зрослася нині, і отрутна згуба єретичного розбещення і розколів стала більше і більше виявлятись і поширюватися. Утім, Дух Святий пророчив через апостола і провозвістив, що так і повинно бути при кінці віків. В останні дні, - говорить Він, - настануть часи люті. Будуть бо люди самолюбні, грошолюбні, горді, глумливі, батькам непокірливі, невдячні, неправедні, злі, непримиренні, наклепники, нестримані, несумирні, неблаголюбці, зрадники, наглі, пихаті, сластолюбці більш, ніж боголюбці, які образ благочестя мають тількі зовні, силу ж його відкидають; ті, що по чужих вештаються домівках і зваблюють жінок занепащених гріхами, керовані похітьми різними, які завжди навчаються і николи в розум істини прийти не можуть.

Як деякі стали такими, тому що це було передвіщено, так інші брати нехай остерігаються таких, тому що і це також пророкувалось у наставленні Господа: ви ж бережіться. Тікайте, молю вас, від таких людей і, як смертельну заразу, віддаляйте від себе і від слуху вашого пагубні розмови їх, по Писанню: відгороди вуха твої тернїєм і не слухай мови нечестивого (Сир. 28, 28), тому що розбещують звичаї благі бесіди злі (1 Кор. 15, 33). Сам Господь навчає нас і заповідає нам віддалятися від таких: вожді суть сліпі сліпцями, - говорить Він, - сліпий же, якщо сліпого водить, обоє в яму впадуть (Мф. 15, 14). Повинно відвертатися і бігти від усякого, хто відділився від Церкв, "знаючи, що зіпсувся такий та грішить, і він сам себе засудив" (Тит. 3, 11).

Я бажаю, улюблені брати, раджу і переконую, щоб ніхто з братів, якщо можна, не гинув і щоб матір, радіючи, приймала у своїх обіймах одне тіло, складене з одного однодумного народу. Якщо ж рятівна порада не може повернути на шлях порятунку деяких вождів розколу і винуватців незгоди, що перебувають у сліпому і завзятому божевіллі, то, принаймні, ви, уловлені простодушністю чи затягнені обманом, чи спокушені якою-небудь спритною хитрістю, - розірвіть підступні мережі, звільніть від омани тремтячі стопи ваші, пізнайте правдиву прямоту небесного шляху. Апостол говорить: наказуємо вам від імені Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви цуралися кожного брата, що безчинно живе, а не по переданню, яке прийняли ви від нас (2 Фес. 3, 6). І в іншому місці: нехай ніхто не улестить вас суєтними словами; бо через це гряде гнів Божий на синів непокірних: не бувайте спільниками цього (Еф. 5, 6-7).

Повинно віддалятися від тих, що навмисно согрішають, повинно навіть бігти від них, щоб хто-небудь, з'єднуючись з безчинниками і йдучи з ними по шляхах омани й пороку, збочивши з щирого шляху, не зробився і сам винним у тім же гріху. Бог один, і один Христос, одна Церква Його, і віра одна, і один нарід, скріплений цілістю тіла та згодою".

Використані джерела:


Робін Дж. Колінгвуд. Ідея історії. К., Основи, 1996 р., с. 105.

Архиєпископ Ігор (Ісіченко). Історія Христової Церкви в Україні. Х., 1999 р., с.234.

Валентин Чемерис. Голгофа Українського Православ'я. К., 1998 р., с. 207.

Правила Православної Церкви, у 2-х т . М.1998 р.

Патріярх Димитрій. Розмови про страшне сьогодення. К., 2001 р.

Алфавітна синтагма М. Властаря. М., 1996 р., с.363.

Архімандрит Рафаїл (Карелін). Розкол: Падіння гордих. М., 1998 р.

Твори священомученика Кипріана, епископа Карфагенського. М.: Паломник, 1999 р.





 Марко ЛОЗОВИЙ. "Ієрархія" ряджених
 
generic viagrapurchase viagrabuy viagra onlineorder viagrageneric vigrapurchase vigrabuy vigra onlineorder vigrageneric viargapurchase viargabuy viarga onlineorder viargageneric cialispurchase cialisbuy cialis onlineorder cialisgeneric clomidpurchase clomidbuy clomid onlineorder clomidgeneric levitrapurchase levitrabuy levitra onlineorder levitrageneric propeciapurchase propeciabuy propecia onlineorder propeciageneric kamagrapurchase kamagrabuy kamagra onlineorder kamagrageneric accutanepurchase accutanebuy accutane onlineorder accutanegeneric zithromaxpurchase zithromaxbuy zithromax onlineorder zithromaxgeneric amoxilpurchase amoxilbuy amoxil onlineorder amoxilgeneric zoviraxpurchase zoviraxbuy zovirax onlineorder zoviraxgeneric deltasonepurchase deltasonebuy deltasone onlineorder deltasonegeneric topamaxpurchase topamaxbuy topamax onlineorder topamaxgeneric lexapropurchase lexaprobuy lexapro onlineorder lexaprogeneric flomaxpurchase flomaxbuy flomax onlineorder flomaxgeneric flagylpurchase flagylbuy flagyl onlineorder flagylgeneric synthroidpurchase synthroidbuy synthroid onlineorder synthroidgeneric inderalpurchase inderalbuy inderal onlineorder inderalgeneric tenorminpurchase tenorminbuy tenormin onlineorder tenormingeneric keflexpurchase keflexbuy keflex onlineorder keflexgeneric diflucanpurchase diflucanbuy diflucan onlineorder diflucangeneric lasixpurchase lasixbuy lasix onlineorder lasixgeneric celebrexpurchase celebrexbuy celebrex onlineorder celebrexgeneric doxycyclinepurchase doxycyclinebuy doxycycline onlineorder doxycyclinebuy cheap viagrabuy generic viagraviagra canadadiscount viagracheap viagrabuy cheap vigrabuy generic vigravigra canadadiscount vigracheap vigrabuy cheap viargabuy generic viargaviarga canadadiscount viargacheap viargabuy cheap cialisbuy generic cialiscialis canadadiscount cialischeap cialisbuy cheap clomidbuy generic clomidclomid canadadiscount clomidcheap clomidbuy cheap levitrabuy generic levitralevitra canadadiscount levitracheap levitrabuy cheap propeciabuy generic propeciapropecia canadadiscount propeciacheap propeciabuy cheap kamagrabuy generic kamagrakamagra canadadiscount kamagracheap kamagrabuy cheap accutanebuy generic accutaneaccutane canadadiscount accutanecheap accutanebuy cheap zithromaxbuy generic zithromaxzithromax canadadiscount zithromaxcheap zithromaxbuy cheap amoxilbuy generic amoxilamoxil canadadiscount amoxilcheap amoxilbuy cheap zoviraxbuy generic zoviraxzovirax canadadiscount zoviraxcheap zoviraxbuy cheap deltasonebuy generic deltasonedeltasone canadadiscount deltasonecheap deltasonebuy cheap topamaxbuy generic topamaxtopamax canadadiscount topamaxcheap topamaxbuy cheap lexaprobuy generic lexaprolexapro canadadiscount lexaprocheap lexaprobuy cheap flomaxbuy generic flomaxflomax canadadiscount flomaxcheap flomaxbuy cheap flagylbuy generic flagylflagyl canadadiscount flagylcheap flagylbuy cheap synthroidbuy generic synthroidsynthroid canadadiscount synthroidcheap synthroidbuy cheap inderalbuy generic inderalinderal canadadiscount inderalcheap inderalbuy cheap tenorminbuy generic tenormintenormin canadadiscount tenormincheap tenormin

© протоиерей Георгий Коваленко '1998
© Официальный сервер УПЦ "Православие в Украине" (при перепечатке материалов - ссылка желательна)

Каталог Православное Христианство.Ру